Літературно-пісенний онлайн-проєкт
Літературно-пісенний онлайн-проєкт «І творчість може стати зброєю. Пісні та вірші, народжені війною» триває. З Новгород-Сіверської громади в ньому взяли участь Світлана Акуленко та Олена Коленченко.
Творчість Світлани Акуленко
Світлана Акуленко (дівоче прізвище Кобець) народилася 20 жовтня 1990 року в селі Ларинівка Новгород-Сіверського району.
Початкову освіту здобула в рідному селі. Після закінчення школи навчалася в Шосткинському професійному ліцеї, де опанувала спеціальність оператора комп’ютерного набору (червоний диплом), потім – у Глухівському національному педагогічному університеті імені Олександра Довженка за професією «Вчитель української мови і літератури, зарубіжної літератури, шкільний бібліотекар» (2013 рік).
Працювала в Дігтярівському навчально-виховному комплексі на посаді вчителя української мови і літератури.
Нині працює у Блистівському навчально-виховному комплексі на посаді вчителя української мови і літератури.
Багато своїх віршів Світлана присвячує загиблому у 2022 році на російсько- українській війні братові Сергію Кобцю.
Перший свій вірш написала в 7 років.
Я живу у війні, а вона – у мені.
Кожний день, кожну ніч і годину.
Я не можу забути ті очі-вогні,
Що ішли захищати країну…
Бо тепер ви заплющились… Стали німі
Телефони з рідним контактом.
«Ти за мене дитину мою обійми»,
«Ти живи і за мене, будь братом…»
А звістки, мов гадюки, жалять, повзуть
В українські родини і хати…
Із новою навалою орки ідуть,
А кордони блокують поляки.
Ті вбивають… Ті топчуть зрощений хліб,
Кров’ю, потом і слізьми политий…
Під прицілами, може б, і світ не осліп…
Але поки не він лежить вбитий…
Але доки стоїть без страху і провини
Наш беззбройний воїн і каже
Своє слово останнє – «Слава Вкраїні!»,
Не чекай, не здамося ми, враже!
Ви стомились від війни? Так, вірю…
Важко, боляче і дуже… дуже страшно.
А як же хлопцям у пекельнім вирі,
Які зі злом змагаються відважно?
Яким немає хвилі для спочинку?
Яким не тепле ліжко, а окоп?
Яким немає кави на хвилинку?
Яким не можна прокричати «стоп»?
А як же матерям, жінкам і дітям,
До кого не вернувся захисник?
В хустки не голови, а душі їх одіті,
У чорний морок, смуток – вже навік…
Вони живуть… якщо це так назвати
Можливо ще… Бо дихають, їдять…
Та тільки це – вже напівмертва мати,
Бо сина вже ніколи не обійнять…
Та тільки це – вже напівсива жінка,
Якій від сліз не видно, де той світ…
Й дитина, мов весняна ніжна гілка,
Якій умить морозом вбило цвіт…
Усім нам важко, боляче, нестерпно…
Але не так, не так, як на нулі…
В донецькім краю, у херсонськім степі
Вони боронять кожен метр землі.
Вони стоять за наш прийдешній ранок,
За тихий сон, за діток і батьків.
Й для когось з них сьогодні, наостанок,
В цю мить снаряд над вухом просвистів…
Тримайся, мій народе нездоланний…
Живіть, відважні воїни-сини…
Настане день отой, для всіх бажаний,
Коли прийде кінець страшній війні..
Творчість Олени Коленченко
За фахом пані Олена – біолог, за покликанням – педагог і поетеса.
Олена Коленченко працює викладачкою у Новгород-Сіверському фаховому медичному коледжі. Учасниця фестивалів «Українські передзвони», «Ірпінський Парнас», неодноразова дипломантка поетичного фестивалю «Дотиком душі» Чернігівської ОУНБ імені Короленка (нині – імені Софії та Олександра Русових).
Лауреатка літературного конкурсу «Зачарована Десна». Брала участь у Міжнародному проєкті-конкурсі «Тарас Шевченко єднає народи», проєкті «Мандрівний поетичний бібліопростір «А+» Чернігівської ОУНБ імені Короленка (нині – імені Софії та Олександра Русових).
Співавторка 19-ти колективних збірок та альманахів. Авторка збірок віршів «Небо в долонях» і «Молитва осіннього листя».
Проліскова ватра
Воїни йдуть за вічну межу,
Небо сльозиться, і серце зболілось.
Пам’ять про вас назавжди збережу,
Зцілюю рани в щоденній молитві.
Безповоротно у вічність ідуть
Дочки й сини – України солдати.
Веснонько, ти устеляєш їм путь,
Небо, до тебе звертається мати.
Хай тим солдатам, що досі в строю,
Пролісків синіх світиться ватра.
І непохитними будуть в бою
Вчора ,сьогодні і завтра.
Воїни світла
Молюсь за вас, Воїни світла.
Долайте рашистську орду!
Багрянцями жовтень розквітнув
В моїм яблуневім саду.
Я знаю, бува, до знемоги
Ворог вихлюпує лють.
Молю за вас, діточки, Бога
І вірю у світлу майбуть!
День новий вигойдує вітер,
І тане колюча імла.
Додому повернуться діти,
І щастям розквітне земля!
Молюсь за вас, Воїни світла,
Ви нашої гордості віть,
Й моя материнська молитва,
І мирного неба блакить!
“Місцеві медіа”
Джерело: surl.li/uohbq