Хлопець із Вороб’ївки, якому довіряли імператори й чиї лекції слухав Шевченко: невідома історія Іллі Буяльського

Сільський священник у Вороб’ївці на Новгород-Сіверщині мав сімнадцять дітей. Передостанній син Ілля у вісім років пішов до повітового училища, у вісімнадцять – їхав з Чернігівської семінарії до Петербурга. Через двадцять років він бальзамував тіло імператриці Марії Федорівни, а у січні 1837-го його викликали до смертельно пораненого на дуелі Пушкіна. Через сорок років він став академіком, заслуженим професором і одним із найвпливовіших хірургів імперії. Звали його Ілля Васильович Буяльський.

Народився 26 липня (6 серпня) 1789 року у Вороб’ївці – селі за 28 кілометрів від Новгорода-Сіверського, що стояло на річці Варі. Прадід був запорізьким козаком, дід – осавулом реєстрового козацтва, батько – випускником Києво-Могилянської академії й священником місцевої Хрестовоздвиженської церкви. Родину записали до дворянства, та статок був скромний. Сімнадцять дітей у домі священника – це не маєток, це безперервна праця.

Підлітком Ілля захоплювався живописом і архітектурою, мріяв про Академію мистецтв. Двоюрідний дядько Петро Загорський – уродженець Понорниці, на той час уже відомий анатом у Петербурзі – переконав небожа обрати медицину. Восени 1809-го Ілля вступив до Московського відділення Медико-хірургічної академії, через рік перевівся до Петербурга, де його прямим учителем став той самий Загорський. Так склалася українська лінія в російській анатомії XIX століття: Загорський – Буяльський, обидва з Чернігівщини, обидва з-під Новгорода-Сіверського.

Кар’єра пішла стрімко. 1814 року Буяльський закінчив академію з відзнакою і став прозектором кафедри анатомії. Уже через два роки звітував про двадцять вісім самостійних операцій. До 1819-го передав академії понад двісті двадцять анатомічних препаратів власного виготовлення. 1823-го захистив дисертацію, в якій описав двісті десять операцій і запропонував власну теорію розвитку аневризм. 1831 року став професором анатомії; того ж року почав викладати пластичну анатомію в Імператорській академії мистецтв – і не покидав цієї роботи тридцять п’ять років, до самої смерті.

Перелік його винаходів читається як підручник з історії медицини. 1822 року – «лопатка Буяльського», сталевий інструмент для відведення тканин без їхнього травмування; його досі використовують у хірургії. 1824-го – перший в Україні й Російській імперії посібник із судової медицини. 1828-го у Петербурзі вийшли «Анатомо-хірургічні таблиці» – оригінальний атлас оперативної хірургії на чотирнадцяти гравійованих таблицях. За рік книгу перевидали в Німеччині, її закупили майже всі європейські університети.

1833-го Буяльський провів операцію, яку до нього в імперії не робив ніхто – перев’язку безіменної артерії. Розробив анатомічну заморозку трупів для точних топографічних розрізів, а на основі макропрепаратів Буяльського скульптор Петро Клодт вилив бронзову фігуру «Лежаче тіло» – навчальний посібник, по якому покоління студентів вчили анатомію. 1846 року Буяльський одним із перших у Росії застосував наркоз ефіром і хлороформом. Вигадав аневризматичну голку, шприц для переливання крові, пристрій для гемотрансфузії, очні краплі. Дванадцять років керував Петербурзьким хірургічним інструментальним заводом.

Окрема сторінка – бальзамування. Понад тридцять років Буяльський залишався чи не єдиним фахівцем у Росії, якому довіряли тіла найвищих осіб. 1828-го він бальзамував імператрицю Марію Федорівну. Був хірургом Царськосільського ліцею і консультував лікарів, які боролися за життя Пушкіна після дуелі з Дантесом у січні 1837-го. До кінця життя провів понад дві тисячі операцій. Тридцять три роки оперував безоплатно у петербурзькій Маріїнській лікарні для бідних.

В Академії мистецтв його лекції з пластичної анатомії слухав Тарас Шевченко. Двадцятисемирічний поет робив замальовки просто під час занять – аркуш «На лекції з анатомії» 1841 року зображає Буяльського, який пояснює будову черепа. Через рік Шевченко зробив другий рисунок з тієї самої лекції. Постать професора з’явилась і в його повісті «Художник». Студенти любили Буяльського за стримане ставлення й за те, що він говорив зі слухачем на рівних.

Сучасники описували його людиною суворої самодисципліни: не пив і не палив, тютюнового запаху на дух не переносив, майже не хворів до самих останніх років. Кредо, яке записували за ним учні, звучало так: здоров’я слід шукати не в ліках, а у праці на благо ближнього. Помер Буяльський 8 (20) грудня 1866 року в Петербурзі. Поховали на Великоохтинському цвинтарі, поруч із дружиною.

Що залишилось у самій Вороб’ївці – село, з якого почалася ця історія? Майже нічого матеріального. Двічі за двадцяте століття село вигоріло вщент – у 1918-му його спалили німецькі окупанти, у 1943-му – нацисти. Хрестовоздвиженська церква, де служив батько Буяльського і де хрестили майбутнього академіка, не пережила цих пожеж. У XIX столітті у Вороб’ївці жило понад тисячу двісті людей, було двісті вісімдесят дворів, заїзди, водяний і паровий млини. Сьогодні залишилось близько трьохсот мешканців – Вороб’ївка стоїть просто на кордоні з Росією, тут не вщухають обстріли.

Та пам’ять про Буяльського у краї жива. Новгород-Сіверська центральна міська лікарня з кінця 1970-х має його ім’я. На Чернігівщині існує медична премія імені Буяльського. Біографію уродженця Вороб’ївки докладно розповідає окрема публікація Новгород-Сіверського музею-заповідника. Буяльський, попри столичну кар’єру в Петербурзі, ніколи не приховував свого походження з козацько-священничої родини на Сіверщині.

Джерела:
• Буяльський Ілля Васильович – Вікіпедія
• Велика російська енциклопедія
• Vestnik Surgery, стаття до 230-річчя
• Chernihiv Region Travel
• Чернігівська ОУНБ ім. Короленка
• Новгород-Сіверський музей-заповідник
• Вороб’ївка – Вікіпедія
• Новгород-Сіверська ЦМЛ ім. Буяльського
• Суспільне Чернігів про Вороб’ївку (2024)

Світлини: Wikimedia Commons (Public Domain та CC BY-SA).

P.S. Якщо у ваших родинних архівах збереглися старі світлини Вороб’ївки, Новгорода-Сіверського, або родини Буяльських – надсилайте на наш Telegram-бот: @mmedia_addnews_bot. Надсилайте також будь-які старі фотографії ваших населених пунктів, вулиць, історичних місць, людей. Залишайте короткий опис та приблизний рік знімка. Публікуватимемо і нагадуватимемо про історію краю.

«Наш Новгород-Сіверський» / «Місцеві медіа»