Наприкінці 1925 року Етнографічна комісія Всеукраїнської академії наук звітувала про свою піврічну роботу коротким абзацом. У ньому сказано, що переглянуто «Киевскую старину», «Этнографическое обозрение», «Живую старину», польську «Wisła», завершується перегляд львівських видань Наукового товариства імені Шевченка, і що «всього зредаговано близько 6 тис. карток». Прізвище людини, яка ці картки писала, у звідомленні назване одне: О. Ю. Андрієвський. Він народився в Бириному – селі на лівому березі Десни, яке щовесни відрізає від Новгорода-Сіверського вода.
Олександр Юхимович Андрієвський народився 15 (3 за старим стилем) серпня 1869 року в селянській родині. Так його походження описує Енциклопедія історії України – коротко, одним рядком, без подробиць. Бирине на той час було звичайним деснянським селом: неподалік річка Смолявиця впадає у Торкну, ліву притоку Десни, а саме поселення на Десні згадується ще в описі шляху московських послів до Криму 1514 року.
Одразу варто розвести двох людей з однаковим прізвищем. Олексій Андрієвський, історик і педагог, який помер 1902 року, – це інша людина. Наш Андрієвський – Олександр Юхимович, бібліограф.
1893 року він закінчив Київську духовну академію. Богословська освіта не переросла в церковну карʼєру. Наступні двадцять чотири роки він викладав і адміністрував у гімназіях, розкиданих по імперії аж до Тихого океану.
Спершу два роки в Ларинській гімназії – латинська мова й цивільна історія. Потім вісім років у Читі: інспектор і вчитель історії. Далі Владивосток, де він з 1903 по 1911 рік був директором гімназії й сам-таки викладав латину. Останні шість передреволюційних років – Тамбов, посада директора народних шкіл губернії. Саме там він видав «Историко-статистическое описание Тамбовской губернии» (1911) і «Православные церковные братства» (1914).
1917 року Андрієвський повернувся до Києва. Спочатку був інспектором духовних семінарій, а з квітня 1921-го перейшов на наукову роботу до Всеукраїнської академії наук – науковим секретарем відділу історії. Далі його прізвище зʼявляється в переліках академічних комісій: та, що складала Енциклопедичний словник, та, що досліджувала громадські рухи в Україні, та, що готувала Біографічний словник діячів України. Він також став дійсним членом Етнографічної комісії ВУАН.
Робота, яка зробила його імʼя, почалася 1925 року. Голова Етнографічної комісії академік Андрій Лобода опублікував тоді статтю «Сучасний стан і чергові завдання української етнографії», де назвав одну з прогалин: бібліографія Бориса Грінченка «Литература украинского фольклора», що охоплювала видання 1777–1900 років, неповна. Хтось мав узятися доробити.
Узявся Андрієвський – сам, без співавторів.
Чотири роки він вибирав з періодики й збірників усе, що стосувалося українського фольклору, і зводив у картотеку. За описом Національної історичної бібліотеки України, том вийшов обсягом XXVII плюс 823 сторінки: вступні зауваги Лободи, передмова укладача з описами етнографічних видань XVIII століття, сама бібліографія за 1800–1916 роки й чотири покажчики – предметовий, власних імен, географічний і періодичних видань.
Що це означає на практиці, видно з будь-якої сторінки. Ось розділ за 1817 рік: три пісенники, видані того року в Москві й Петербурзі. Андрієвський не просто називає книжку – він вилічує, які саме українські пісні в ній заховані, з номерами й першими рядками. «Їхав козак за Дунай». «Ой, була ж у мене жінка». «Засвистали козаченьки в похід з полуночі». Девʼять пісень в одному збірнику, сім у другому, девʼять у третьому. Так само розібрані сотні інших видань.
Сам він оцінював зроблене без пафосу. У передмові написав: «Віддавши збиранню та впорядкуванню бібліографії українського фольклору чотири роки впертої, важкої та невдячної праці, автор далекий від думки, що він вичерпав усе можливе. Без сумніву, ще залишилося чимало незачеплених матеріялів, але це вже залежало не від упорядника, а від обставин, що перемагали його добру волю».
На початку 1930 року він передав рукопис до друку. Книжку надрукували, але автор її не побачив: Олександр Андрієвський помер 15 червня 1930 року в Києві. Другий том, над яким він працював, лишився незавершеним.
Рецензії зʼявилися пізніше і не там, де мали б. Володимир Перетц відгукнувся 1932 року в ленінградському виданні, Олександр Колесса – 1935-го в празькій «Slavia», назвавши її «велитенською працею». У Львові про неї спершу майже не знали: «Записки НТШ» рецензії не вмістили. Бібліограф Євген-Юлій Пеленський згадав том аж 1934 року у своїй «Бібліографії української бібліографії». Далі покажчиком користувалися Михайло Возняк, Мирослав Мороз, Ярослав Шуст – уже як робочим інструментом, не як новинкою.
А що з усього цього має стосунок до Бириного?
Бирине дало йому старт, який у ті роки майже не давав шансів: селянська родина, глухе деснянське село, до найближчого повітового міста – через воду. Село й досі живе з цією водою в основі свого сюжету. Місцеві називають його «Биринською республікою» – і через весняну відрізаність, і на памʼять про 1918–1919 роки, коли тут трималася селянська самоуправа, що не визнавала більшовицької влади.
Хлопець із цього села проїхав Читу, Владивосток і Тамбов, повернувся до Києва і чотири роки писав картки з піснями, які співали в таких самих селах. Один із примірників його тому дістався до Каліфорнії: 29 березня 1932 року бібліотека тамтешнього університету поставила на титулі свій штамп. Чиясь рука дописала олівцем поряд коротке англійське слово – discontinued. Другого тому справді не було.
Джерела:
Скрипник П. І. Андрієвський Олександр Юхимович // Енциклопедія історії України, т. 1 – https://resource.history.org.ua/?termin=Andriievskyj_OY
Івашків В. Андрієвський Олександр // Наукове товариство імені Шевченка: енциклопедія – https://encyclopedia.com.ua/entry-75
Железняк М. Г. Андрієвський Олександр Юхимович // Енциклопедія Сучасної України – https://esu.com.ua/article-44180
Андрієвський Олександр Юхимович: біографія, перелік праць – https://uk.wikipedia.org/wiki/Андрієвський_Олександр_Юхимович
Андрієвський О. Бібліографія літератури з українського фолкльору, т. 1. У Києві, 1930: повний скан примірника – https://commons.wikimedia.org/wiki/File:Олександер_Андрієвський._Бібліографія_літератури_з_українського_фолкльору._1930.pdf
Бібліографічний опис видання у фонді Національної історичної бібліотеки України – https://omeka.nibu.kyiv.ua/s/nibu/item/2420
Бирине: історія села, географія, Биринська республіка – https://uk.wikipedia.org/wiki/Бирине
«Понтонним мостом – у „Биринську республіку“», che.cn.ua, 3 червня 2021 – https://che.cn.ua/index.php/all-news/item/5744-pontonnym-mostom-u-byrynsku-respubliku
Світлини: з Вікісховища (Wikimedia Commons) і сканів київського видання 1930 року.
P.S. Якщо у ваших родинних архівах збереглися старі світлини Бириного, місцевої школи чи людей, які тут учителювали, – надсилайте нам: @mmedia_addnews_bot
«Наш Новгород-Сіверський» / «Місцеві медіа»