На високому березі Десни, у Новгороді-Сіверському, доживав віку чоловік, чию музику колись слухали затамувавши подих гетьманські хори. Тридцять останніх років він носив козацький уряд – сотник, бунчуковий товариш, голова судового департаменту. А до того був першим, хто навчив українські церкви співати по-новому.
Народився він далеко від Десни – 24 листопада 1724 року в містечку Великі Мости на Львівщині, у шляхетській родині герба Яструбець. Музику опановував у Львові. Там, при соборі святого Юра, три роки – з 1749-го по 1752-й – керував єпископською капелою.
Це була школа європейського штибу. Молодий регент чув італійську вокальну манеру, нові гармонії, плавні мелодії, яких церковний спів на сході ще не знав. І коли 1753 року його запросили до двору гетьмана Кирила Розумовського, він привіз цю манеру із собою.
У Глухові, гетьманській столиці, Рачинський десять років очолював капелу й оркестр Розумовського. Тут він зробив те, що пережило його на двісті років.
По-перше, заснував Глухівську нотну бібліотеку – зібрання, яке згодом стало знаменитою колекцією Розумовських і дотепер зберігається в Національній бібліотеці імені Вернадського в Києві.
По-друге, переписав саме звучання української церковної музики. Його духовні концерти писалися вже не в старій партесній традиції, а в новому стилі – мелодійному, гармонійному, ближчому до європейського класицизму. Сучасників вони вражали красою.
У тій глухівській капелі починав і юний Максим Березовський – майбутній славетний композитор брав участь у виконанні концертів Рачинського. Дослідники припускають, що саме Рачинський був першим учителем Березовського. Більше того, існує думка, що його концерт «Не отвержи мене во время старости» надихнув Березовського на однойменний твір – один з вершинних у всій українській духовній музиці. А наприкінці століття соло в одному з концертів Рачинського співав Артемій Ведель. Через старого капельмайстра пройшла, по суті, ціла школа української музики.
1763 року гетьман Розумовський призначив свого капельмайстра сотником Новгородської сотні Стародубського полку. Так музикант із Львівщини осів на Сіверщині – і вже не покинув її.
Тридцять років Рачинський був тут не композитором, а урядником. Сотникував до 1782-го, дістав звання бунчукового товариша, а коли скасували полковий устрій – очолив один із департаментів верхньої розправи Новгород-Сіверського намісництва.
Але Новгород-Сіверський тих років був не глухим закутком. Тут зібралося коло освічених людей, яких історики назвали Новгород-Сіверським патріотичним гуртком. Михайло Миклашевський, Федір Туманський, Василь Капніст – вони мріяли про відновлення Гетьманщини, про політичну окремішність України. Рачинський був серед них. Колишній капельмайстер на схилі віку опинився в товаристві автономістів.
Тут він і вкорінився родиною. Дружина Марина походила з козацької старшини – небога митрополита Стефана Яворського. А син Гаврило, що народився в Новгороді-Сіверському, виросте у скрипаля-віртуоза, одного з перших українських концертантів. Але це вже окрема історія.
Помер Андрій Рачинський 1794 року в Новгороді-Сіверському, де прожив більшу частину життя.
Доля зіграла з ним злий жарт. З десятків його духовних концертів до нас дійшов лише один – «Не отвержи мене во время старости». Його віднайшли аж у 1990-х роках завдяки пошуковій роботі музикознавця Мстислава Юрченка. Решта розчинилася в часі: щось губилося в переписуваннях, щось приписували іншим, відомішим композиторам.
Парадокс у тому, що частину спадщини Рачинського час забрав разом із його іменем. Окремі його твори у старих нотних каталогах фігурували як концерти Дмитра Бортнянського – найгучнішого імені доби. Музикознавці й досі сперечаються, кому з композиторів належать деякі партитури тих десятиліть. Така була доля провінційного майстра, який творив раніше за уславлених земляків: його мелодії звучали, а підпис під ними стирався.
2011 року на батьківщині, у Великих Мостах, на фасаді дитячої школи мистецтв йому відкрили пам’ятну дошку. У Новгороді-Сіверському, де він прожив тридцять років і де його поховали, на згадку лишилася передусім сама присутність – родина Рачинських, яка вписала місто в історію української музики.
Дивна це біографія. Чоловік, який міг увійти в історію поряд з Березовським і Бортнянським, добровільно проміняв капельмайстерський пульт на козацький пернач і тихий повітовий суд. Музика лишилася в кількох рядках нотного рукопису, а життя – у сотенних реєстрах. Можливо, у цьому й була його свобода: повернутися з блискучого двору в українську провінцію й дожити віку своїм коштом, серед людей, які марили вільною Гетьманщиною.
Джерела:
Рачинський Андрій Андрійович – Вікіпедія; Rachynsky, Andrii – Encyclopedia of Ukraine; Український Музичний Світ; Українська духовна музика.
Світлини: меморіальна дошка – Susid balko (CC BY-SA 3.0); собор святого Юра, портрет Розумовського, Київська брама в Глухові, краєвид Новгорода-Сіверського – Wikimedia Commons.
P.S. Якщо у ваших родинних архівах збереглися старі світлини Новгорода-Сіверського – надсилайте нам: @mmedia_addnews_bot