За кілька днів до страти двадцятисемирічний хімік із Коропа попросив у тюремників папір. Не для заповіту, не для листа рідним. Він малював креслення летючого апарата, що мав підніматися в небо силою вибуху. Конвоїри вважали його божевільним. Судді відхилили прохання передати рукопис ученим. Папери закинули в поліцейський архів, де вони пролежали тридцять сім років. Коли їх нарешті знайшли, виявилося, що засуджений на смерть випередив розвиток ракетної техніки на десятиліття.
Микола Іванович Кибальчич – уродженець Коропа на Чернігівщині, випускник Новгород-Сіверської гімназії. Хімік-самоук, який виготовляв вибухівку для підпільної «Народної волі». Автор першого в Україні проєкту реактивного літального апарата. Страчений 3 квітня 1881 року. Йому було двадцять сім.
Микола Кибальчич. Фото до 1881 року
Син священника з Коропа
Микола народився 31 жовтня 1853 року в Коропі – наймолодший із шести дітей місцевого священника Івана Кибальчича, вихідця із сербського роду. Мати хворіла на сухоти, тож хлопця виховував переважно дід. Батько служив у парафії й мав невеликий статок – достатній, аби відправити синів на навчання.
Початкову освіту Микола здобув у Коропі, потім його віддали до Новгород-Сіверської чоловічої гімназії – тієї самої, де раніше вчилися Пантелеймон Куліш, Михайло Максимович і Костянтин Ушинський. У гімназії Кибальчич захопився хімією та фізикою. Однокласник Дмитро Сильчевський згадував: «У шостому і сьомому класах він був незмінно першим і особливо вражав усіх видатними математичними здібностями». Ще тоді Микола отримав прізвисько «Миколка-піротехнік» – за любов до хімічних дослідів. У 1871 році закінчив гімназію із срібною медаллю.
Новгород-Сіверська гімназія (нині Ліцей ім. К. Д. Ушинського). Фото 2016 року
Петербург: від інженера до підпільника
Вісімнадцятирічний випускник поїхав до Петербурга і вступив до Інституту інженерів шляхів сполучення – серед викладачів якого був Дмитро Менделєєв. Мріяв будувати залізниці. Але через два роки перевівся до Медико-хірургічної академії, де зіткнувся з радикальними ідеями народників.
У 1875 році – перший арешт. Кибальчичу двадцять один рік. Він дав односельцеві із Коропа книжку – нелегальну брошуру «Сказка о четырёх братьях». Майже три роки провів у попередньому увʼязненні. Суд засудив його до двох місяців – фактично відпустив, бо він уже відсидів набагато більше. Але ці три роки за ґратами змінили хлопця з Коропа. Він вийшов із вʼязниці іншою людиною: академія його відрахувала, наукової карʼєри не стало, а народницький рух тим часом радикалізувався.
Хімік підпілля
Після звільнення Кибальчич приєднався спершу до «Землі і волі», а після її розколу в 1879 році – до «Народної волі». Організації потрібен був хімік, і Кибальчич став ним.
Формального диплому він не мав. Усе, що знав про вибухові речовини, вичитав самотужки – німецькою, французькою, англійською. Результати виявились вражаючими з технічного боку: динаміт, який він навчився виготовляти в підпільних умовах, містив шістдесят вісім відсотків нітрогліцерину – більше, ніж у суміші самого Альфреда Нобеля. Кибальчич конструював ударні детонатори, електричні запали, розробляв склад спеціального чорнила для підпільної друкарні.
Його роль у «Народній волі» була суто технічною. Він не писав прокламацій, не вербував нових членів, не планував операцій. Був інженером терору – і ця роль мала свою ціну. Вибухівку, виготовлену Кибальчичем, використали для підриву Зимового палацу в лютому 1880 року. Бомба вибухнула не в царських покоях – Олександр II запізнився на обід, – а в їдальні охорони. Загинули одинадцять солдат Фінляндського полку, поранено було пʼятдесят шість осіб.
Перше березня
Наприкінці лютого 1881 року Кибальчич разом із лейтенантом флоту Сухановим і Михайлом Грачевським виготовили чотири метальні снаряди – ручні бомби, начинені желатиновим динамітом. 1 березня на набережній Катерининського каналу в Петербурзі двоє метальників – Рисаков і Гриневицький – кинули ці бомби в карету Олександра II. Перша поранила конвой та перехожих. Друга вбила царя і самого Гриневицького.
Кибальчича заарештували 17 березня. На допитах він не заперечував свою участь. Говорив спокійно, без каяття, але й без бравади.
Кибальчич на суді. Гравюра, 1881
Ракета в камері смертників
За ґратами Петропавлівської фортеці, чекаючи вироку, Кибальчич попросив у слідчих папір і олівець. Його адвокат пізніше згадував: «Його розум був зайнятий зовсім іншими речами, що не мали жодного стосунку до справи. Він здавався зануреним у дослідження якогось повітроплавального снаряду».
23 березня 1881 року Кибальчич завершив пʼятисторінковий рукопис із двома кресленнями – «Проєкт повітроплавального приладу». Це був проєкт пілотованого летючого апарата, що мав підніматися в повітря силою реактивної тяги.
Принцип: платформа з отвором, під яким горить пресований порох. Гази від згоряння створюють тягу, що піднімає апарат. Порохові шашки подаються в камеру згоряння автоматично, за принципом кулемета – одна за одною, безперервно. Для керування польотом Кибальчич запропонував кардановий підвіс двигуна – механізм, що дозволяє нахиляти камеру згоряння в будь-якому напрямку. Для стабілізації – крила. Для зниження – поступове зменшення розміру порохових шашок.
Креслення реактивного апарату, зроблене Кибальчичем у вʼязниці. 1881
У вступі до рукопису Кибальчич написав: «Перебуваючи в увʼязненні, за кілька днів до своєї смерті, я пишу цей проєкт. Я вірю в здійсненність моєї ідеї, і ця віра підтримує мене в моєму жахливому становищі. Якщо ж моя ідея після ретельного обговорення вченими-спеціалістами буде визнана здійсненною, то я буду щасливий тим, що надам величезну послугу Батьківщині і людству».
Він подав клопотання міністру внутрішніх справ із проханням передати рукопис до Академії наук або хоча б дозволити консультацію з технічними експертами. Прохання відхилили. Рукопис підшили до матеріалів справи й відправили до архіву Департаменту поліції.
Вирок
3 квітня 1881 року о 9:21 ранку на Семенівському плацу в Петербурзі повісили пʼятьох: Андрія Желябова, Софію Перовську, Миколу Рисакова, Тимофія Михайлова і Миколу Кибальчича. Помилування ніхто з них не просив. Кибальчичу було двадцять сім років.
Страта «первомартівців» на Семенівському плацу. Гравюра, 1881
Тридцять сім років у шухляді
Рукопис пролежав у поліцейських архівах до 1917 року. Після революції професор Микола Ринін – один із піонерів космонавтики – знайшов папери серед матеріалів справи. У 1918 році «Проєкт повітроплавального приладу» вперше опублікували в журналі «Былое».
Виявилося, що Кибальчич у своїй камері передбачив принципи, до яких інші дійшли значно пізніше. Константин Ціолковський опублікував свою працю «Дослідження світових просторів реактивними приладами» у 1903 році – через двадцять два роки після страти Кибальчича. Роберт Ґоддард запустив першу рідинну ракету в 1926-му. Кардановий підвіс двигуна, який Кибальчич намалював олівцем на тюремному папері, Ґоддард реалізував на практиці лише в 1937 році, а першу ракету з таким підвісом запустили аж у 1949-му – через шістдесят вісім років.
Сам Ціолковський, дізнавшись про рукопис, назвав Кибальчича «своїм найбільшим попередником». Професор Ринін записав: «Пріоритет Кибальчича має бути встановлений у висуванні ідеї використання реактивних двигунів для польотів».
Сам апарат Кибальчича злетіти не зміг би. Порох не дає достатньої тяги навіть для надзвукової швидкості, а відкрита платформа не захистила б екіпаж – горіння двигуна, ймовірно, вбило б людей на борту. Але принцип реактивного руху, автоматична подача палива, кардановий підвіс для керування – усе це виявилося правильним. На цих принципах стоїть ракетна техніка двадцятого і двадцять першого століть.
Памʼять
У Коропі є будинок, де народився Кибальчич, – на вулиці Садовій. Із 1960 року там працює меморіальний музей, відділ Коропського регіонального історико-археологічного музею. У 1965-му поруч встановили памʼятник. На місяці є кратер Кибальчича – на зворотному боці, координати 2.72° N, 147.18° W. У 1976 році його імʼя внесли до Міжнародного аерокосмічного Залу слави в Нью-Мексико. Україна випустила поштову марку з його портретом у 2002 році.
Новгород-Сіверська гімназія, де Кибальчич отримав срібну медаль, досі стоїть. Зараз це Ліцей імені К. Д. Ушинського. У травні 2022 року будівлю пошкодили російські авіаудари – вибиті вікна, зруйнований дах. Гімназія пережила дві світові війни, але не уникла третьої.
Джерела
– Кибальчич Микола Іванович – Вікіпедія
– Nikolai Kibalchich – Wikipedia (EN)
– Савчук В. С., Кушлакова Н. М., Вавілова І. Б. Nikolai Kibalchich in the history of world rocket-space technics // Space Science and Technology, 2019
– Nikolai I. Kibalchich – International Space Hall of Fame
– Kibalchich – David Darling Encyclopedia of Science
– Was This the First Rocketship? – Gizmodo (2013)
– Nikolai Kibalchich – Spartacus Educational
– Меморіальний музей М. І. Кибальчича – сайт Коропської громади
– Памʼятник Миколі Кибальчичу – туристичний портал Чернігівщини
– Ліцей ім. К. Д. Ушинського – сторінка про Кибальчича
Світлини: Wikimedia Commons (public domain, CC BY-SA 4.0)
«Наш Новгород-Сіверський» / «Місцеві Медіа»
P.S. Шановні читачі, якщо у ваших родинних архівах збереглися старі світлини Коропа, Новгорода-Сіверського чи будь-яких населених пунктів нашої громади – надсилайте їх на наш Telegram-бот: https://t.me/mmedia_addnews_bot. Залишайте короткий опис і приблизну дату зйомки. Публікуватимемо й нагадуватимемо про історію рідного краю.