1674 рік. У Спасо-Преображенському монастирі над Десною вперше торкається паперу свіжа фарба – з-під щойно зібраного верстата виходить книга проповідей «Труби словес проповідних». Новгород-Сіверський стає другим містом Лівобережжя, яке має власну друкарню. Людина, що за цим стоїть, живе тут уже сімнадцятий рік. Звати його Лазар Баранович – архієпископ Чернігівський і Новгород-Сіверський, місцеблюститель Київської митрополії, один із тих, чию думку враховують і гетьмани, і московські воєводи. І саме наше місто він обрав за свою справжню резиденцію.
Народився Баранович близько 1620 року, світське імʼя – Лука. Походження – з небагатої шляхти герба Сирокомля. Навчався у Київській братській школі й Києво-Могилянському колегіумі, а потім, за звичаєм тодішніх освічених русинів, доучувався в єзуїтських колегіях у Вільні та Каліші. Повернувся вже з латинською, польською, грецькою – і пострижений у ченці.
З 1650 по 1657 – ректор Києво-Могилянського колегіуму. Саме тут він викладає юному Івану Мазепі, який пізніше, уже гетьманом, часто радитиметься зі своїм колишнім учителем і спільно з ним вирішуватиме справи церковні.
У березні 1657 року в Яссах митрополит Гедеон Молдавський висвячує Барановича на єпископа Чернігівського і Новгород-Сіверського. Через два місяці Богдан Хмельницький особистим універсалом затверджує за новим єпископом усі маєтності єпархії. Хмельницький помре за десять днів після цього універсалу.
У Чернігові тоді ще живий старий архієрей Зосима Прокопович. Два єпископи на одну єпархію – ситуація делікатна. Баранович обирає Новгород-Сіверський: оселяється у Спасо-Преображенському монастирі над Десною і поступово перетворює його на повноцінну архієрейську резиденцію. Коли Зосима помирає, новий архієпископ усе одно не поспішає до Чернігова. Кафедра офіційно залишиться у Новгороді-Сіверському до 1672 року – пʼятнадцять років.
За цей час він устиг відбудувати монастир, якому дошкулили війни Руїни, звести нові келії, звідси листувався з московськими дяками, київським духовенством і польською шляхтою. Звідси ж їздив до Батурина розмовляти з гетьманами – Брюховецьким, Многогрішним, згодом Самойловичем. 1666 року цар і патріарх призначають його місцеблюстителем Київської митрополії – тобто фактично керівником православної церкви всієї України. Майже два десятиліття найвпливніша церковна людина Гетьманщини керує митрополією з маленького міста над Десною.
Політична лінія Барановича – окрема тема, і тема гостра. Формально він присягнув Москві. Фактично ж півтора десятиліття боровся, щоб Київська митрополія не підпала під Московський патріархат, і тримав канонічну юрисдикцію Константинополя. Від висвячення у московського патріарха він відмовився.
1669 року переконує гетьмана Демʼяна Многогрішного послати до Москви посольство з вимогою не віддавати Київ полякам за умовами Андрусівського перемирʼя. А сучасники доносили в Москву його слова, якими він ділився при довірених людях: «Треба нам того, щоб у нас, у Малій Росії, й нога московська не постояла». Це говорила людина, яка офіційно підписувала листи до царя з найвищою шанобою.
Коли 1685 року постало питання нового київського митрополита, Москва свідомо обрала не Барановича, а Гедеона Святополк-Четвертинського – саме тому, що архієпископ із Новгорода-Сіверського занадто вперто опирався приєднанню української церкви до Москви.
У 1674 році він робить те, що залишиться його головною спадщиною для міста. При Спасо-Преображенському монастирі закладає друкарню. До того в усьому Лівобережжі працювала лише одна друкарня – Києво-Печерської лаври.
Перше видання – «Труби словес проповідних», великий том проповідей самого архієпископа. За ним – «Слово на благовіщення», «Слово на святу Троїцю», «Слово на воскресеніє». А 1676 року з новгород-сіверського верстата виходить книга, яка могла б вийти у Варшаві чи Кракові: польськомовний полемічний трактат «Nowa miara starej wiary» – «Нова міра старої віри». Це відповідь католицькому єзуїтові Бенедикту Боймі, який написав книгу «Стара віра». Маленький монастир на Десні вступає в загальноєвропейську богословську дискусію польською мовою – від імені українського архієпископа.
Баранович писав багато і різною мовою. Церковнословʼянською – проповіді. Староукраїнською – богословські трактати. Польською – вірші. Збірка «Лютня Аполлонова» (1671) містить тисячу поезій: побожні, філософські, пейзажні, патріотичні – про боротьбу з турками й татарами. Загалом йому приписують понад півтори тисячі віршів. Він – один із засновників українського літературного бароко, людина, яка думала водночас кількома культурними кодами і не вважала це проблемою.
1679 року друкарню переносять до Чернігова – услід за архієрейською кафедрою, яка покинула Новгород-Сіверський сімома роками раніше. У Чернігові навколо неї поступово складеться літературне коло, яке пізніше назвуть «Чернігівськими Атенами»: Іоаникій Галятовський, Дмитро Туптало, Іван Величковський, гравер Олександр Тарасевич. Але починалось усе тут, над Десною, пʼятирічним новгород-сіверським періодом – з однієї деревʼяної будівлі у монастирському дворі й кількох друкарів, чиїх імен історія не зберегла.
Помер Лазар Баранович 3 (13) вересня 1693 року в Чернігові – 73 роки життя, 36 років на престолі Чернігівської архієпископії. Похований у чернігівському Борисоглібському соборі. У «Чернігівському літописі» коротко записано: «правив престолом 36, похований у кафедрі чернігівській за лівим криласом».
У 2019 році Верховна Рада ухвалила постанову про державне відзначення 400-річчя з дня його народження. Головний його слід у Новгороді-Сіверському сьогодні – сам Спасо-Преображенський монастир, у мурах якого архієпископ прожив пʼятнадцять років. Тепер це здебільшого туристичний обʼєкт. Більшість екскурсантів не знає, що звідси пів століття керували українською церквою – і друкували книги, які читали від Вільна до Москви.
Джерела
Енциклопедія історії України, т.1 – стаття В. Матях – http://www.history.org.ua/?termin=Baranovych_L
Лазар (Баранович), Вікіпедія – https://uk.wikipedia.org/wiki/Лазар_(Баранович)
Спасо-Преображенський монастир (Новгород-Сіверський), Вікіпедія – https://uk.wikipedia.org/wiki/Спасо-Преображенський_монастир_(Новгород-Сіверський)
Постанова Верховної Ради України від 3.12.2019 про відзначення 400-річчя Лазаря Барановича
Ізборник, українська давня література – http://litopys.org.ua
Світлини: Wikimedia Commons (портрет роботи О. Тарасевича – Національна бібліотека у Варшаві; сучасне фото монастиря – Вероніка Шапарна, CC BY-SA 4.0; титульні сторінки книг і план фортеці – public domain)
P.S. Якщо у вашому родинному архіві збереглися старі світлини Новгорода-Сіверського, Спасо-Преображенського монастиря чи матеріали про видатних містян – надсилайте нам: @mmedia_addnews_bot
«Наш Новгород-Сіверський» / «Місцеві медіа»